ѕро походженн¤ назви цього м≥ста майже в≥дсутн≥ по¤сненн¤ вчених, тим паче, немаЇ ≥ писемних джерел, де б м≥стилис¤ так≥ тлумаченн¤. ѕобутують лише народн≥ вар≥анти. ќдин з них, н≥би багата аристократка, до маЇтностей ¤ко≥ входило це давнЇ поселенн¤, зустр≥чала поважних гостей в≥д корол¤. оли вони вручили њй високий титул, кн¤гин¤ на† радощах† вигукнула: ,, “ут ≥ чин".
“акий еп≥зод, звичайно, м≥г мати м≥сце у добу феодал≥зму чи й дещо п≥зн≥ше. ѕроте, зважаючи, що н≥ в л≥тописних† згадках, н≥† в переказах про “учин немаЇ в≥домостей про його попередню назву, правдоподобн≥шою верс≥Їю може бути та, що назва походить в≥д прозвища чи ≥мен≥ його першого засновника†† - “учи (“уча) (у прадавн≥ л≥та були ж √ом≥н, ƒр≥зд, ор≥нь, «орик ≥ под≥бн≥). ” розмовн≥й мов≥ й †народилос¤: Дчий кур≥нь?", Дчий лук?", Дчий впольований вепр?Ф - †“учин. ћабуть, той “уча з'¤вивс¤ на св≥т при ¤кихось неспри¤тливих природн≥х умовах чи змалечку був аж надто похмурим, ≥ незграбним. “ак весельчак≥в не називали...
ƒехто з м≥сцевих жител≥в схильний вважати, що назва “учин походить в≥д того, що на наш край колись насувалис¤ чорними тучами багато ворог≥в. јле ж це поселенн¤† виникло, мибуть, ще в добу перв≥сно-общинного ладу, коли б≥льш≥сть племен жила у злагод≥.
≤снуЇ дв≥ давн≥ згадки про “учин - у книз≥† Д« бору ≥ степуФ “.—тецького, видан≥й у раков≥ в 1888 роц≥ _ датуЇтьс¤ 1542 роком,† та в документах опису Ћуцького замку за† 1545 р≥к, ви¤влених “имчасовою ком≥с≥Їю дл¤ з'¤суванн¤ давн≥х акт≥в, що працювала впродовж 40-50-х рок≥в XIX стол≥тт≥.
Ќа XVI стол≥тт¤ м≥стом та довк≥льними земл¤ми б≥л¤ нього волод≥в Ѕогдан —емашк феодал великого кн¤з≥вства Ћитовського. “од≥ ж тут на берез≥ √орин≥ побудовано гр≥зний замок, опо¤са≠ний земл¤ними валами, обкопаний ровами та облаштований лаб≥рин≠том п≥дземних ход≥в, котр≥ частково збереглис¤ до наших дн≥в.
ј в 1569 роц≥, п≥сл¤ Ћюбл≥нськоњ ун≥њ, “учин, ¤к ≥ вс¤ ¬олинь, в≥д≥йшов до ѕольщ≥. Ќезважаючи на це, р≥д —емашк≥в продовжу≠вав володарювати на цих земл¤х ще б≥льше сотн≥рок≥в. ™ в≥домо≠ст≥, що в 1596 роц≥ м≥сто належало ќлександру —емашку.
ƒещо спок≥йн≥ше жилос¤ ћикол≥ —емашку. ѕри ньому “учин було розмежовано на Ќовий ≥ —тарий. ÷е сталос¤ з причини под≥≠лу майна м≥ж спадкоЇмц¤ми. ј ними були магнати ƒанилевич≥ та “ишкевич≥.
« другоњ половини XVI стол≥тт¤ “учин за адм≥н≥стративно-те-ритор≥альнимм под≥лом належав до Ћуцького пов≥ту ¬олинського воЇводства. Ќа долю його мешканц≥в випало немало потр¤с≥нь: розпочалис¤ масов≥ заворушенн¤ серед козак≥в та сел¤н проти поль≠ського гнобленн¤. ќдним з найпотужн≥ших виступ≥в у ту пору стало повстанн¤, очолен≥ риштофом осинським та —еверином Ќаливай≠ком. «агони останнього в 1596 роц≥ не т≥льки були в “учин≥, але непо≠дал≥к м≥ста дали в≥дчайдушний б≥й переважаючим силам противни≠ка. Ѕагато м≥сцевих жител≥в влилис¤ до козацько-сел¤нського в≥йсь≠ка ≥ продовжували визвольний пох≥д у глиб ”крањни.
ўе запекл≥шою була боротьба за нац≥ональне визволенн¤-в роки ’мельниччини. ¬же у 1649 роц≥ у “учин≥ побувало двотис¤чне козацько-сел¤нське в≥йсько п≥д рукою ћаксима ривоноса. ¬оно зруйнувало садибу магнат≥в, спалило ун≥атський храм, збудова≠ний —емашками у 1614роц≥. ƒо реч≥, цей костел за своЇ ≥снуванн¤ палав у вогн≥ к≥лька раз≥в. Ќеодноразово в≥дбудовувавс¤ ≥ досто¤в до наших дн≥в.
Ўл¤хта, що спершу розб≥глас¤ з своЇю охороною, невдовз≥, з≥≠бравши сили, знову повернулас¤ до “учина. Ѕоњ тривали ¤к в м≥ст≥, так ≥ в навколишн≥х селах. ¬се ж таки перемогли повстанц≥. оли≠шн≥ володар≥ повернулис¤ до своњх маЇтк≥в п≥сл¤ того, ¤к ¬олинь за јндрус≥вським перемир'¤м (1667 р.) в≥д≥йшла до ѕольщ≥.
ƒовго в≥дбудовувалис¤ палац≥, п≥дприЇмства та виробництва. Ќа к≥нець ’V≤≤-початок XVIII стол≥ть припадаЇ спорудженн¤ шлюз≥в на √орин≥, внасл≥док чого на р≥чц≥ продовжувалос¤ судно≠плавство. ћаючи достатн≥ запаси л≥соматер≥ал≥в та родючих зе≠мель, в “учин≥ започаткувалас¤ деревообробна промислов≥сть, розширилис¤ пос≥ви зернових культур, стали пров≥дними городни≠цтво, сад≥вництво, в≥дновилос¤ бортництво. Ќаселенн¤ стало жити заможн≥ше. ÷е спри¤ло тому, що у 1711 роц≥ на давньому церквищ≥ зведено храм —в¤тоњ ¬еликомучениц≥ ѕараскеви (ѕ'¤тниц≥).
Ѕагатства кн¤з≥вських та графських родин пом≥тно зросли. ” “учин≥ поновлено р≥чкову пристань, в≥д ¤коњ товари та вироби в≥дправл¤лис¤ у велик≥ м≥ста «ах≥дноњ ™вропи. ¬же на початку XIX стол≥тт¤ зв≥дси щор≥чно в≥дходило водою б≥льше 120 плот≥в з деревиною.
јле справжньою перлиною “учина, та й, напевне, у волинського народу ¤вл¤Їтьс¤ ѕреображенська церква, побудована в 1730 роц≥. ÷ей храм кап≥тально налагоджено в 1864-1879 роках.†
ўоб д≥статис¤ до нењ, необх≥дно спуститис¤ до дороги б≥л¤ зах≥дноњ частини парку, перейти через невеличкий м≥ст ≥, оставив по л≥ву руку вищезгаданий костел, пройти тр≥шки вправо по вузенькому провулочку, ¤кий п≥дн≥маЇтьс¤ вгору.
¬ основ≥ плану церкви лежить звичайне трьохчасне розд≥ленн¤ на сруби, ¤к≥ створюють ДкорабельФ з в≥сью сх≥д-зах≥д. Ќа в≥дм≥ну в≥д ≥нших волинських дерев¤них церков ѕреображенська волод≥Ї гараздо б≥льше развинутою зовн≥шньою обьЇмною пластикой. ожен сруб ¤к би самост≥йно развиваЇтьс¤ по вертикал≥, зак≥нчуючись власною восьмигранною верхушкою, ¤ка †своњм вигл¤дом †нагадуЇ б≥льше шлемопод≥бну. ясно виражена вертикальна ритмика чотирьох ¤рус≥в: масштабн≥ сп≥вв≥дношенн¤ двух† нижн≥х† ¤к би повторюютьс¤ ↆ ≥нших розм≥рах на двух верхн≥х. Ћегк≥, но ¤вно ощутим≥ в≥дх≥ленн¤ в≥д початкових геометричних форм, пом≥тне схожденн¤ ст≥н до верху, нер≥вност≥ в обшивц≥ сруб≥в придают постройц≥ надзвичайну природн≥сть та скульптурн≥сть, дозвол¤Ї в≥днести до числа чудових витвор≥в буд≥вельного мистецтва, в ¤к≥йсь м≥р≥ схожоњ †по архитектурному стилю з †дерев¤ним культовим зодчеством ѕод≥лл¤ та л≥вобережноњ ”крайни XVIIЧ XVIII стол≥ть.
“учин ≥ прилегл≥ територ≥њ переходили з рук у руки: “ишкевич≥ перепродали м≥стечко ÷ентнерам, останн≥ - у свою чергу†† ѕотоцьким, т≥ - Ћюбомирським, пот≥м - ¬алевським. —еразький воЇвода ћ≥хал ¬алевський у 1786-1786 роках на м≥сц≥ згор≥лого костелу зв≥в нового. ѕравославниму 1780 роц≥ допом≥г п≥дновити церкву —в¤тоњ ¬еликомучениц≥ ѕараскеви. ј в 1790-1798 роках заклав розк≥шний парк, на краю ¤кого спорудив палац дивноњ краси. ѕ≥сл¤ смерт≥ ћ≥хала ¬алевського в 1806 роц≥, згор≥в ≥ палац.. –ештки його роз≥брали м≥сцев≥ жител≥.
ѕ≥сл¤ остаточного третього под≥лу ѕольщ≥, коли царська –ос≥¤ загарбала правобережну ”крањну, “учин опинивс¤ у склад≥ –овенського пов≥ту ¬олинськоњ губерн≥њ. “ут з 1803 року д≥¤ло параф≥¤льне однокласне училище.
—тавши у 1866 роц≥ волосним центром, у м≥ст≥ стр≥мко розвивалис¤ мануфактури. ќдна за одною збудовано ще дв≥ ткацьк≥ та дв≥ фарбувальн≥ фабрики, пивоварний завод. ’оча традиц≥йно њх† власниками були багат≥ польськ≥ родини, проте на той час њм не дозвол¤лос¤ купувати земельних д≥л¤нок. ќтже - й розширкиш ≥ и виробництво. ÷е змусило власник≥в у 1890 роц≥ “учин виставити на аукц≥он. “од≥ його придбали рос≥йськ≥ кап≥тал≥сти. ќдним з ¤ких був кн¤зь “рубецькой. Ќа той час у м≥ст≥ сто¤ло 246 жител з населенн¤м 2345 душ.
Ќовий власник дл¤ себе зв≥в палац, котрий просто¤в до ≤V≤≤ року. р≥м того почалос¤ розширенн¤ промислового буд≥вниц≥ внасл≥док чого за станом на 1913 р≥к тут уже працювало 6 ткацьких фабрик, 4 шк≥р¤них заводи, пивоварн¤, цегельн¤, стол¤рна майстерн¤, 2 млини, к≥лька кузень. “од≥ ж громада розпочала з †цегли зводити школу, ¤ка згодом стала називатис¤ ДчервоноюФ.
Ќе обминули давнього м≥стечка й революц≥йн≥ та под≥њ †в≥йни. –об≥тники та сел¤ни, п≥д≥гр≥т≥ марксистськими прокламац≥¤ми, усними виступами аг≥татор≥в, чинили супротив своњм роботодавц¤м, вимагали п≥двищенн¤ зароб≥тк≥в, пол≥пшенн¤ умов житт¤ й прац≥. ћасово так≥ вимоги висловлювалис¤ у 1905-1907 ро ѕроте п≥сл¤ цього ≥з зац≥кавленн¤м зустр≥нута столип≥нська земельна реформа, п≥д д≥Їю ¤коњ сел¤ни викуповували земл≥ у тих власник≥в, створювали хут≥рськ≥ садиби. “ак у 1912 роц≥ виникли хутори ѕол≥вц≥ та в 1914 роц≥ - „ернишне. Ќа той час населенн¤ “учина виросло майже до 7 тис¤ч ос≥б.
« початком ѕершоњ св≥товоњ в≥йни житт¤ дл¤ населенн¤ пог≥ршилос¤ тим, що багатьох дужих чолов≥к≥в забрано на фронти, ж в≥дправл¤лос¤ немало харч≥в,.фуражу дл¤ коней. „ерез голодне та холодне взимку ≥снуванн¤, в с≥м'¤х зб≥дн≥лого населенн¤ спа≠лахнули еп≥дем≥њ ≥нфекц≥йних хвороб. «окрема, в липн≥ 1915 року тут вирувала холера, в≥д ¤коњ померли дес¤тки жител≥в. ѕол≥тич≠на ситуац≥¤ також загострювалас¤. Ћюди бажали перем≥н. “ому б≥льш≥сть поселенц≥в радо сприйн¤ли революц≥йн≥ под≥њ в ѕетро≠град≥ та в≥дреченн¤ цар¤ в≥д престолу.
Ќаселенн¤ м≥стечка не перечило у с≥чн≥ 1918 року встановлен≠н¤ рад¤нськоњ влади, не противилос¤ й австро-н≥мецьким в≥йсь≠кам, що заполонили “учин в лютому того ж року. –адо в≥тало й украњнське регул¤рне в≥йсько —имона ѕетлюри. « ним непогано велос¤ аж до приходу б≥льшовицьких полк≥в „ервоноњ арм≥њ. ќстан≠н≥ п≥дступно роззброњли великий п≥дрозд≥л петлюр≥вц≥в, майже по≠вн≥стю ф≥зично знищивши кер≥вний склад ≥ багатьох во¤к≥в. ÷е сталос¤ 22 травн¤ 1919 року.
Ѕ≥льшовики зразу ж заходилис¤ створювати р≥зноман≥тн≥ ком≥≠тети - волосний, б≥дноти, в≥дд≥ли - земельний, шк≥льний, матер≥ й дитини, загот≥вл≥ хл≥ба дл¤ „ервоноњ арм≥њ та ≥нш≥. “ут же облаш-тували кооператив дл¤ допомоги безк≥нним сел¤нам у оброб≥тку земл≥, назвавши його Д“руд". “аким чином вм≥ло й наполегливо навертали до себе зб≥дн≥ле населенн¤.
“а укр≥питис¤ нова влада не змогла через наступ польських в≥йськ, ¤к≥ в серпн≥ 1919 року оволод≥ли “учином. ÷е нове нашес≠т¤ сприйн¤лос¤ насторожено ≥ нав≥ть вороже. Ќемало молодих людей покидали м≥сто ≥ шукали зв'¤зк≥в з б≥льшовиками. ј коли в липн≥ наступного року сюди п≥д≥йшли загони кавалерист≥в ѕершоњ к≥нноњ арм≥њ —емена Ѕудьонного, багато хто з хлопц≥в влилис¤ у це в≥йсько. ≤ разом з ≥ншими воювали проти пол¤к≥в. ќсобливо запе≠кл≥ боњ в≥дбулис¤ на п≥вн≥чн≥й околиц≥ “учина та в ближн≥х селах в≥д нього. ” м≥ст≥ розташувавс¤ штаб четвертоњ кавалер≥йськоњ див≥з≥њ, де побували —емен Ѕудьонний та лим ¬орошилов.
ѕ≥сл¤ цих боњв ще дв≥ч≥ “учин переходив з рук в руки ворогую≠чих стор≥н. «рештою пол¤ки вз¤ли верх. ѕрактично з 18 вересн¤ 1920 року на наших теренах запанувала нова довготривала окупа≠ц≥¤. ” ход≥ воЇнних д≥й та р≥зноман≥тних акц≥й, надто постраждало м≥сцеве населенн¤ та економ≥ка краю. Ќаприклад, у “учин≥ на пер≥од 1920 року проживало лише 1386 украњнц≥в та 65 пол¤к≥в. ќднак оф≥ц≥йною мовою стала польська. ”с≥ т≥, хто не хот≥в њњ ви≠знавати,'п≥ддавалис¤ вс≥л¤кому тиску, аж до грубого насилл¤. ÷е спри¤ло зародженню нового руху опору, на чол≥ ¤кого сто¤ли п≥д≠п≥льн≥ комун≥стичн≥ та комсомольськ≥ осередки.
Ѕорц≥в за своњ права ≥ свободи виловлювали, судили й катува≠ли. “ак тривало до вересн¤ 1939 року. “од≥ ж започаткувалис¤ основи рад¤нськоњ влади. ј в 1940 роц≥ “учин став районним центром новоутвореноњ –овенськоњобласт≥. ѕредставником - депутатом на Ќародних зборах «ах≥дноњ ”крањни, що пройшли у Ћьвов≥ 27-28 жовтн¤ 1939 року був роб≥тник ирило ѕрокопчук,† в≥н ≥ голосував †за новий адм≥н≥стративно-територ≥альний под≥л краю. ”† “учин≥ в≥н вс≥л¤ко спри¤в конф≥скац≥њ та розпод≥лу панських ≥ церковних земель, п≥дприЇмств та рухомого майна пом≥щик≥в. “аким чином невдовз≥ на баз≥ ткацьких та шк≥р¤них завод≥в було створено †промислову арт≥ль. ≤нш≥ др≥бн≥ш≥ виробництва об'Їднано у промкомб≥нат, орган≥зовано торфоп≥дприЇмство, вапн¤рку. “од≥ ж в≥дкрито л≥карню, амбулатор≥ю, школу з семир≥чним терм≥ном навчанн¤. —ел¤нам подавала допомогу у оброб≥тку земл≥ новостворена јнтон≥њвська машино-тракторна станц≥¤.
ƒальшому розвитку зашкодила ƒруга св≥това в≥йна, ¤ка постукала у двер≥ до громад¤н “учина окупац≥йним чоботом н≥мц≥в на початку липн¤ 1941 року. ¬≥йська √≥тлера тут себе про¤вили справжн≥ми загарбниками †≥ тиранами. «а час њх перебуванн¤ пограбовано ≥ зруйновано ткацьку й шк≥р¤ну арт≥л≥, вод¤ний млин на √орин≥, ол≥йницю, аптеку, б≥бл≥отеку, спалили 36 будинк≥в, поруйнували центр м≥ста. р≥м того на територ≥њ “учина окупанти †створили концтаб≥р дл¤ в≥йськовополонених та п≥дозр≥лих в опор≥ ≥ гетто дл¤ утриманн¤ Їврењв, де розстр≥л¤ли близько 3 тис¤ч ос≥б.
Ќа супротив окупантам д≥¤ли п≥дп≥льн≥ загони месник≥в з початку 1942 року розгалужений в≥дд≥л ”ѕј —тепана “рохимчу ни на псевдо Ќедол¤, та з травн¤ 1943 року орган≥зац≥¤ в≥йськовополонених ¬олодимира «ахар'Їва, котра налагодила згодом зв¤зок †з б≥льшовицьким партизанським рухом. Ѕагато корисного зробила у боротьб≥ з окупантами ≥ украњнська п≥дп≥льна молод≥жна орган≥зац≥¤ Дёнацтво", ¤ка допомагала своњм старшим побратимам ”ѕј-ќ”Ќ. ўоправда, у п≥сл¤воЇнний пер≥од з украњнськими патр≥отами стал≥нська влада вчинила надто жорстоко: майже вс≥х учасник≥в антиг≥тлер≥вського опору ¤кщо не вбито, то ув'¤ знено в тюрми на довг≥ роки, а орган≥затора Ќедолю привселюдно страчено на майдан≥ у –≥вному в 1945 роц≥.
ѕовн≥стю в≥д н≥мецьких окупант≥в зв≥льнено “учин воњнами 6 †гвард≥йськоњ стр≥лецькоњ див≥з≥њ генерала ƒ.ќнупр≥Їнка „орноњ арм≥њ 16 с≥чн¤ 1944 року. Ќевдовз≥ п≥сл¤ цього в≥дновили свою роботу рад¤нськ≥ та парт≥йн≥ органи влади† й управл≥нн¤. ¬≥дбудова м≥ст† розпочалас¤ знесенн¤м руњн, запуском у д≥ю зупинених п≥дприЇмств та виробництв. —еред ≥нших важливих об'Їкт≥в був ≥ м≥ст через √оринь,† ¤кого при окупац≥њ, незважаючи на посилену охорону, зруйнували ливц≥ уже згаданого —тепана “рохимчука-Ќедол≥.
” цей важкий пер≥од, коли на вагу золота ц≥нувалис¤ кожн≥ трудов≥ руки, в “учин≥ була створена каральна група з 50 ос≥б† дл¤ виловлюванн¤ украњнських партизан≥в-с≥човик≥в. ÷е в очах †населенн¤ п≥дривало авторитет орган≥в внутр≥шн≥х справ, викликало дов≥р'¤ до рад¤нськоњ влади. ѕротид≥¤ особливо ч≥тко про¤ви≠с¤ п≥д час масового залученн¤ сел¤н до колгосп≥в. ѕрактично й процес посувавс¤ на суц≥льних погрозах, насилл≥, репрес≥¤х. « великими потугами лишень у 1949 роц≥ в “учин≥ було створено колгоспи ≥мен≥ —тал≥на та ≥мен≥ ¬орошилова. Ќа той час Ї було в≥дновлено роботу машино-тракторноњ станц≥њ. —прави з налагодженн¤м с≥льськогосподарського виробництва посувалис¤ Ї пов≥льно. ƒл¤ оплати прац≥ хл≥бороб≥в запроваджено трудов≥, на ¤к≥ раз у к≥нц≥ року видавали по 250-300 грам≥в зерна ≥ 15-20 коп≥йок гр≥шми. ” середньому на кожний трудодень треба було працювати в пол≥ з ранн¤ ≥ майже до заходу сонц¤. “рохи вищими були нормативн≥ розц≥нки дл¤ механ≥затор≥в, шофер≥в, тваринник≥в. р≥м такоњ п≥днев≥льноњ участ≥, кожний прац≥вник не мав права з дозволу бригадира чи ланковоњ покинути поле чи не вийти на нього. «а под≥бне порушенн¤ трудовоњ дисципл≥ни були запроваджен≥ сувор≥ покаранн¤ аж до заведенн¤ крим≥нальноњ справи... ” “учин≥, ¤кий здавна д≥ливс¤ на Ќовий ≥ —тарий, д≥¤ло дв≥ с≥льськ≥ ради. ѕершими кер≥вниками тут були ћихайло –исв'¤нець, ќдарка ћос≥йчук, ¬асиль —ай, √нат ѕанчук та ≥нш≥. ¬иходила районна газета Д„ервоний шл¤х". ѕереважна б≥льш≥сть кошт≥в, о надходила до бюджету, використовувалас¤ на розвиток ≥нфраструктури: будувалис¤ державн≥ прим≥щенн¤ виробничого та соц≥ально-культурного призначенн¤, житла, медицини, побуту, пол≥пшенн¤ дор≥г тощо. олгоспи також працювали на розвиток власноњ матер≥альноњ бази, недостатньо дбаючи про њх труд≥вник≥в, невдовз≥ обидва господарства та таке ж, що д≥¤ло у сел≥ ѕол≥вц≥ назвою ≥мен≥ Ћен≥нського комсомолу, об'Їдналис¤ п≥д сп≥льною назвою ≥мен≥ —тал≥на. ј в 1959 роц≥ - нове об'Їднанн¤, прилучивши до себе ≥ арт≥ль ≥мен≥ „апаЇва, до ¤кого входили села ƒрозд≥в, √орб≥в та ћикулин. “од≥ ж запроваджено грошову оплату прац≥ тваринник≥в, пот≥м - механ≥затор≥в, р≥льник≥в. ÷ього ж року було л≥кв≥довано ≥ “учинський район. «разу ж механ≥чно м≥сто “учин перетворилос¤ у село. «агалом непогано розбудований колгосп, що волод≥в б≥льше 3600 гектарами с≥льськогосподарських уг≥дь, в 1961 роц≥ було реорган≥зовано у радгосп п≥д назвою Д“учинський". ѕершим його директором став јркад≥й —аботницький. „ерез пор≥вн¤но недовгий пер≥од його зм≥нив ≤ван ир'¤нчук. —ело продовжувало розвиватис¤: здано в експлуатац≥ю навчально-житлово-побутовий комплекс коли ≥нтернату, 1964 року в≥дкрито ф≥л≥ал дит¤чоњ √ощанськоњ музичноњ школи, 1968 року здано в експлуатац≥ю просторе прим≥щенн¤ будинку культури, облаштовано б≥бл≥отеки, розширено медичн≥, побутов≥ та торговельн≥ заклади.
ўе разюч≥ш≥ позитивн≥ зм≥ни у сел≥ та житт≥ його мешканц≥в сталис¤ п≥сл¤ 1971 року, коли радгосп очолив невтомний труд≥вник та д≥лова людина ћикола «≥нчук. «а його ≥н≥ц≥ативою радгосп перепроф≥льовано у ел≥тно-нас≥нницький з назвою ≥мен≥ ’’V з`њзду ѕ–—, пот≥м† - державне досл≥дницьке господарство Ђ“учинськеї. —пираючись на нов≥тн≥ технолог≥њ та високоврожайн≥ сорти с≥льськогосподарських культур, це господарство стало зразковим не т≥льки на –≥вненщин≥, а й далеко за њњ межами. «окрема, врожайн≥сть зернових культур зросла з 18 до 55, а картопл≥ з 65 до 350, цукрових бур¤к≥в з 166 до 500 центнер≥в з кожного гектара зайн¤тих площ.
ѕочинаючи з 1972 року в радгосп≥ запровадили званн¤ лауреата щор≥чноњ прем≥њ на честь до дн¤ народженн¤ Ћен≥на. ƒ≥¤ли ≥ ≥нш≥ методи заохоченн¤ до наполегливоњ прац≥. ≤з зростанн¤м економ≥ки господарства, розширювалос¤ й буд≥вництво жител, прим≥щень виробничого та соц≥ально-культурного призначенн¤. «а два дес¤тки л≥т матер≥альна база радгоспу не т≥льки виросла у 5-6 раз≥в, а й ≥ндустр≥ал≥зувалас¤. «а так≥ усп≥хи кер≥внику господарства ћикол≥ «≥нчуку присвоЇно званн¤ √еро¤ соц≥ал≥стичноњ прац≥, заслуженого прац≥вника с≥льського господарства ”крањни, лауреата ƒержавноњ прем≥њ ”крањни.
“учин ув≥йшов у ’’≤ стол≥тт¤, незважаючи на економ≥чн≥ потр¤с≥нн¤ на ”крањн≥, об лаштованим та впор¤дкованим. “ут працюють загальноосв≥тн¤ середн¤ та школа-≥нтернат, дит¤чий садок, ф≥л≥ал районноњ дит¤чоњ школи мистецтв, ф≥л≥ал районноњ л≥карн≥, ≥нтернат дл¤ пристар≥лих ос≥б, ф≥л≥¤ центру народноњ творчост≥ та дозв≥лл¤, б≥бл≥отека, дв≥ церкви, два молитовн≥ будинки, заклади торг≥вл≥ р≥зних форм власност≥. « виробничих п≥дприЇмств Ц 2 приватн≥ пекарн≥, млин, стол¤рний цех, приватне п≥дприЇмство Ђ”н≥версалї, ковбасний цех.. “учин маЇ свою с≥льську раду, тут розм≥щена центральна садиба ел≥тно-нас≥нницького господарства Ђ“учинськеї.